Зооволонтерку Вікторію Сапон добре знають у рідному Чернігові – за її щире, велике і людяне серце. Жінка майже чотири десятки років рятує тварин!
«Знаєте, є такий вислів – «У світі бракує на всіх доброти, тому є безпритульні собаки й коти…», – каже пані Вікторія. – Так от, я роблю все, що в моїх силах, аби доброти у світі побільшало, а безпритульних тварин стало менше…».
Країну на краще змінюють люди, яким не байдуже!
Пані Вікторія – унікальна зооволонтерка! Турбота про безпритульних тварин для неї – без перебільшення, справа життя!
«Нині кажуть зооволонтер, а колись – «котяча і собача мама», – сміється жінка. – Я ж цим уже понад 39 років займаюся! За фахом педагог, працювала у 24 школі в Чернігові, то дуже діти часто приносили до класу котиків і песиків із вулиці… Пограються, поглядять-приголублять, а тоді коли уроки закінчувалися, діти йшли додому, а я з котиками-песиками залишалася. І куди було їх дівати – ну не викидати ж знов на вулицю! Так я брала їх усіх додому і щоразу моїх підопічних «хвостиків» більшало і більшало. Потім малеча з усіх сусідніх дворів безхатьків до мене приносила – у того лапка травмована, іншого собаки покусали: «Тьотя Віка, ну візьміть котика, він на вулиці помре…» І що робити? Мушу брати – бо дітям треба показувати любов. Так у мене і стало аж майже чотири десятки підопічних пухнастиків…»
Нині у жінки вдома 28 котиків і четверо собак – і це у звичайній міській квартирі на п’ятому поверсі. Як каже Вікторія Сапон, цифра щодня змінюється, адже комусь із чотирилапих вдається знайти нових господарів...
«Горе-господарі викидають тваринок на вулицю, і треба рятувати бідолашку, —каже захисниця тварин. — Я веду облік прилаштованих тварин – ще з 1983 року записую у зошит тих, для кого пощастило знайти нових господарів. Таких зошитів у мене – цілі стоси… Підрахувала, що прилаштувала уже як мінімум, три тисячі безпритульних тварин!
Розказую це не тому, що от, мовляв, яка я молодець. Це не похвальба – це мій біль… Адже це не просто три тисячі тварин, які я врятувала – це три тисячі тварин, які хтось покинув напризволяще. Весь їхній біль проходить через мою душу… Не люблю, коли кажуть: «Усіх не врятуєш»… Але ж тих, хто трапляється на нашому життєвому шляху, ми таки можемо врятувати! Це я і роблю. Якщо ж усі люди почнуть проявляти любов, турботу, доброту, то проблема безпритульних тварин у нас повністю зникне. Головне, щоб не було байдужості. Країну на краще змінюють люди, яким не байдуже!»
«Люди скуповували крупи, а я – котячий корм»
«Коли наприкінці лютого почалися перші обстріли Чернігова, люди масово скуповували крупи, а я – котячий корм, – наголошує пані Вікторія. – Про себе навіть не думала, насамперед, аби мої «хвостики» мали що їсти-пити… А потім, коли через страшні щоденні обстріли практично стало неможливо кудись вийти і щось купити, виявилося, що удома продуктів для мене самої практично не залишилося. Величезне дякую добрим людям, які не залишили саму у скруті! Чоловіка не стало два роки тому, ми з котиками-песиками відтоді самі…».
Жінка працює у Чернігівському Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. У них дітки віком від 3 років і до 18, із непростими долями, складними життєвими історіями та душевними ранами, які треба гоїти турботою та любов’ю…
«Найстрашніші обстріли ми із понад трьома десятками діток із центру перебули у підвалі, – пригадує страшні події цієї весни пані Вікторія. – Це було неймовірно важко, діти плакали та боялись – ми їх заспокоювали, як могли, хоча самі не тямилися від жаху… А ще я увесь час думала про те, що мої «пухнастики» удома самі – після роботи бігла додому, до них – набирала їм воду, годувала, ділилася з ними останнім, заспокоювала… По місту зникали світло, опалювання і вода, навкруги тривали обстріли, літали снаряди та осколки. Це було дуже страшно… А коли приміщення нашого центру розбомбили (щастя, що ніхто під час цього не постраждав, усі були в підвалі і вціліли), було вирішено вивезти дітей у безпечне місце – наших діток прихистили у санаторії в Івано-Франківській області».
У серпні Вікторія приїхала з Чернігова до діток із центру реабілітації на Франківщину – задля цього прилаштувала усіх своїх чотирилапих на тимчасову перетримку. Але, як виявилося, на новому місці у неї з’явилися нові підопічні… Коли біля приміщення санаторію на Франківщині помітила безпритульних котиків і собак, зрозуміла, що важить не географія, а – серце! Бо ж рятуєш тварин не лише у своєму місті, а усюди, де вони потребують допомоги.
«За двадцять днів я поверталася з Франківщини не сама, а з… трьома котиками і собакою! Відправила свої речі поштою, щоб у потяг узяти тільки найцінніше – сумочку з документами та тварин, — розказує рятівниця тварин. — Подруги сміялися: «Везти за 600 кілометрів безпритульних котів до своїх понад тридцяти «хвостів» – на це, Віка, тільки ти здатна!» Так, я така! (Сміється – авт.) Але цим врятованим тваринкам, як і багатьом іншим, дуже пощастило, що я – саме така… Ну не можу я пройти повз тварину в біді!»
На ниві волонтерства доля звела жінку з багатьма неймовірними, унікальними людьми, зокрема, добродіями Goodacit.
«Яке ж це велике щастя знати, що ти не одна! — з радістю говорить Вікторія. — Мене часто запитують: «А як вони у тебе всі – три десятки котів і ледь не десяток собак – у квартирі уживаються?» Кажу – а так! У мене всі вживаються, ніхто нікого не ображає. А як по-іншому? Ми всі – єдина країна-рідна Україна! І тварини у нас теж дружні!».
Ольга Сагаль
